Завдяки поетесі Світлані Рачинській за долучення до стежки особистих читацьких зізнань. Отож:

1. Читати я почав ще до школи. Навчив мене цьому старший брат за один день. Батькам він сказав, що я схоплюю усе на ходу. Про те, що я схопив кілька потиличників я батькам не сказав.

2. Одними із улюблених дитячих книг були «Пригоди Незнайка» Носова. На фоні Незнайки була нагода відчувати себе фист вумним.

3. В першому класі (дякую, брате!) мене відправили почитати (показати майстер-клас) перед учнями третього класу, щоб вони зрозуміли свою недорозвинутість. Я почитав. Вони не зрозуміли.

4. В дитинстві я дуже захоплювався книгою «Білий ягуар – вождь араваків» Аркадія Фідлера. Мені подобалась мужність героя і те, що він носив пір’я. Я теж хотів, але втикати собі пір’я так і не навчився.

5. Писати вірші (римувати) мене навчив мій дідусь. Ми неодноразово спілкувалися з ним римованими діалогами.

6. У восьмому класі я вирішив, що вступатиму на юридичний. Тому останні три класи, крім обов’язкової програми, читав виключно юридичну літературу. Мутне чтиво.

7. Люблю читати книги, які читають чи вже прочитали мої друзі. Як правило, в них хороший смак. Тому наступною до читання буде «Мова жестів». 

8. Одного разу я вирішив зекономити і вкрав книжку. Це був Кримінальний кодекс. З того часу книги я більше не краду.

9. З усіх своїх віршів, які я публічно читав, найбільш бурхливу реакцію викликав вірш про порно.

10. Я ніколи не шкодував книг для своїх друзів. На даний час взятими почитати і не повернутими є десь 15 книг. Сподіваюсь після цього посту частину книг мені повернуть.)

11. Найдовше я читав книгу до 5 ранку. Читав б і довше, але вона закінчилася.

12. Найцікавіше з усього, що я колись читав – це чуже листування.

13. Колись мене вчили, що щиросердне зізнання – прямий шлях до в’язниці. Тому я відмовляюся від усіх своїх зізнань і стверджую, що вчинив їх внаслідок стороннього впливу. ;)