Я хотів колись клоуном стати,

Заховатись під тінь ковпака,

Безтурботного парубка грати –

Була мрія моя отака.

Я кривлявся б, складав смішні тости,

Щоби люди сміялись до сліз.

А я б ніс нісенітниці просто,

Ще й тримаючи високо ніс.

Зобразив би як мужні й кремезні

Проваляли життя горілиць.

Натякнув б, що насправді безмежні

Межі коєних людом дурниць.

Я кричав би: пройдисвіт, пройди світ!

Не відлежуй даремно боки!

Бо зіпрієш в осінньому листі,

Сміхом дві розірвавши щоки.

Жартома і напівзагадково

На важливім робив би акцент.

Непотрібне, пусте, дріб’язкове

Я б висміював гірко ущент.

Я б не зміг там де слід промовчати,

І не кпити посеред вистав.

Я хотів колись клоуном стати,

Та на жаль чи на щастя не став.