І навіть як минуть сто літ і зим,

Відрівноденять осені і весни –

Я назавжди залишусь молодим,

Душею у вірша́х своїх воскресну,

В яких прожив я не один роман,

Зігравши роль описаних героїв.

Як згусне і розсіється туман –

Я назавжди залишуся собою

І буду там, де треба кілька слів

Зв’язати у мереживо історій

Юрбою галасливих голосів

Впізнаваних у кожному акторів.

Я назавжди залишусь там, де дощ

З облич зухвало вимиває грими,

А вітер із нічних порожніх площ

Збирає і складає в пазли рими.

І там, де світ замріяних мовчань,

Де пафосні слова бувають зайві –

Я світлом переллюся в іншу грань

І назавжди залишуся у сяйві,

Де усмішка встає в куточках губ,

Коли смішинка з язика потрапить

На гусяче перо й чорнильний куб… 

А поки що є місце для трьох крапок.