Поштовх...

Часом потрібен один тільки поштовх,

щоб рушити з місця,

щоб зрушити скелі,

і при цьому порушити

аморальні закони,

аксіоми природи

без найменшого докору

від гризуна усередині.

Якби можна було отримати поштовх

малесеньким коштом,

придбавши квиток на автобус,

але обов'язково без місця,

але обов'язково в час пік,

щоби благословенний чийсь лікоть

у пошуках під язик ліків

штовхнув у незачинені двері,

які отримають шанс зачинитися

всього лиш від одного падіння,

тоді стало б усе очевидним –

у автобусі стоять, а не їдуть,

і автобус також не поїде

без поштовху від двигуна.

Можна стукати у зачинені двері,

які безумовно відчинять

кожному виштовханому,

який має квиток,

щоб надалі стояти в автобусі

і чекати на свою зупинку.

А можна просто піти

абсолютно безлюдними тротуарами,

розглядаючи переповнені автобуси

на закоркованих проїжджих частинах,

адже усі перешкоди

є ніщо інше, як вигадка,

і не треба чекати на випадок,

коли хтось десь штовхне.

Штовхайтесь самі..