Його звали Серце. Умів як ніхто він кохати.

Галантний, турботливий, скромний, однак, кавалер.

Симпатію часом до нього плекали дівчата,

А він, як зациклений, марив єдиною Клер.

До неї тако́ж залицялися Євро і Долар –

Зухвалі хлопчиська з тавром непотрібних понтів,

Які зустрічатись схиляли її після школи,

Займатися тим, про що Серце лиш мріяти смів.

Запрошував Клер Серце спільно піти до театру,

Квитки купував, щоб відвідати разом концерт,

А Клер опускала вниз очі, як чорні агати,

«Пробач», – говорила, втікала від нього мигцем.

А Долар і Євро водили її в ресторани,

Возили на диско, бувало купляли парфум,

І гралися – звісно, що гралися! – з Клер вечорами,

Досита награлися і залишили одну.

Ридала Клер гірко, збиралися сліз повні відра,

Збиралися в кошики жмені гарячих образ.

Розбилася, наче літак, мрія про dolce vita,

Лежав, мов дроти на узбіччі, обірваний час.

А Серце приходив і змушував битися груди,

А Серце давав для душі електричний розряд.

Вона проганяла, але не ішов він нікуди,

Та щоб він насправді пішов Клер хотіла навряд.

Притишився плач потихеньку, загоїлись рани,

І блискавки, й грім перестав розкидати Перун.

Здавалося Серцю, що будуть із Клер вони разом,

Та раптом до неї почав залицятися Фунт.

Джерело натхнення: