Ти вищала: "Ох" і "Ах",

"Ні не тут, ой, ні, не так".

Я здригався з виском в такт,

Проклинаючи цей жах.

Ти просила трішки вверх –

Я підняв і ледь припер, –

Ти сказала, щоб тепер

Я на мить отак завмер.

Потім знов туди-сюди, –

Мовиш ти, – давай води.

Я у відповідь: "Гляди

До гарячки доведи".

Ну й ідеї з тебе пруть!

Молиш : "Ще рабом побудь".

Наливає очі лють,

Репетую: "Ні, забудь!"

Врешті чую: "Тут! О, так!"

Слава Богу! Ледь не вкляк!

Й заганяю, як мастак,

Молотком у стінку цвях!