Якось вештався я по столиці – і
Перехожих двох в землю втоптав, –
І потрапив за це у міліцію,
Там побачив її – і пропав.
Я не знаю, які мала справи там, –
Певно паспорт отримати йшла –
Неабияке враження справила
Її мила дівоча краса.
До під'їзду за нею я сунувся.
Що сказати їй? – я ж хуліган...
Випив я – і покликав красунечку
В привокзальний один ресторан.
Ну а їй усміхались добродії –
А мені хоч кричи “Караул!” –
Чоловіку одному по морді я
Дав за те, що він їй підморгнув.
Я намазував булки ікрою їй,
Гроші танули швидко в руці, –
Увесь вечір піснями підкорював,
“Журавлі” ще й замовив в кінці!
До світанку я їй щось повторював,
Обіцянки давав знов і знов:
“Я п'ять днів як крадіжок не скоював,
Моя з першого взору любов!”
Їй жалівсь на життя я розвіяне,
В шалик рюмсав на долю сумну, –
А вона відповіла: “Я вірю вам –
І віддамсь за помірну ціну”.
Тоді вдарив її, білу птицю, я –
Закипіла розпечена кров:
Зрозумів, що робила в міліції
Моя з першого взору любов...
Володимир Висоцький. "Городской романс".
Переклад українською мовою
1964/2015
|