Літній чоловік у старій коричневій курточці з відірваними унизу ґудзиками, протертими рукавами та вигорілими за багаторічне використання плечима стояв навпроти нещодавно збудованого за новітніми архітектурно-концептуальними канонами офісу з ледь простягнутою, а тому й малопомітною рукою, у якій було декілька дрібних купюр, що він устиг отримати за дві години ранкового простою. Місце для дислокації він обрав на малорухливій пішохідній частині тротуару таким чином, щоб не заважати пішому населенню квапитися у своїх щоденних турботах, але так, щоб його було видно усім, хто виходив з будівлі навпроти.

Валерій побачив цього старця ще зсередини офісу крізь скляні прозорі двері, що відчинялися автоматично. Чоловік, який нічого уголос не випрошував, хоч був побитий життям і долею, дивився поперед себе ясними і спраглими до життя очима. Валерій часто переходив дорогу відразу біля офісного приміщення, хоч до пішохідного переходу було метрів п’ятнадцять. Так зробив і на цей раз, тим більше, що односторонній рух дозволяв це робити без надмірної небезпеки.

Підійшовши до чоловіка, Валерій витягнув з портмоне двадцятку, сунув йому в руку і поспішив у своїх справах, почувши услід захрипле, але лунке "дякую".

Через декілька днів на тому ж місці навпроти того ж офісу то й же літній чоловік отримав від того ж Валерія ті ж двадцять гривень і  промовив те ж саме "дякую". Він з’являвся приблизно двічі на тиждень. Стояв там якийсь час, а потім зникав.

До бідолахи, який приходив отримати милостиню, Валерій звик швидко. Іноді він переходив вулицю, щоб дати йому якийсь дріб’язок навіть тоді, коли діловий маршрут цього не передбачав.

Поступово холодну зиму відтіснила тепла весна, яка примусила усіх одягатися легше, і літній чоловік позбувся старої куртки, одягнувши натомість такий же коричневий, але цілий і схожий на новий костюм, внаслідок чого його зовнішній вигляд став куди кращим, а очі значно яснішими.

Покидаючи офіс, Валерій помітив старого знайомого у новому образі на звичному місці, підійшов до нього, витягнув дві десятки і запхав у кишеню піджака, який зблизька здавався йому великуватим. Чоловік закрив очі, стримуючи сльозу, що вперто намагалася вийти із берегів, сказав звичне "дякую" і доповнив словами:

– Я придбав цей костюм завдяки Вам. Те, що подавали інші, мені вистачало на їжу. Ті гроші, які давали мені Ви, дозволили купити вживаний, але майже новий, а головне чистий костюм. Я ще раз Вам дякую.

– Та нема за що, – відповів ошелешений Валерій, – Бувайте здоровий, дядьку! – Він ще раз оглянув чоловіка зверху униз, запримітивши, що старі порвані кеди викликають дисонанс із костюмом. – Побачимось!

Наступна поява навпроти офісу для чоловіка була сповнена несподіванок. Як тільки він появився до нього вийшов Валерій із двома співробітниками. У одного із них у руках була коробка для взуття.

– Це Вам, чоловіче! – простягнув співробітник коробку.

– Беріть! – Промовив Валерій. – Там немає взуття, але там є гроші, які ми для Вас зібрали. На добротні черевики, сорочку і засоби гігієни вистачить. Це для Вас зараз вкрай необхідно.

– Але це ще не все, – взяв слово другий із офісних працівників. – Ми дали це Вам неспроста. Наступного тижня у офісі відбудеться відбір на вакансію сторожа. Не втратьте свій шанс. Приходьте!

– Дякую, хлопці… Прийду. – Чоловік взяв коробку і притиснув її міцно до тіла, – Обов’язково прийду!