14 вже днів промайнуло відтоді, коли ми

Перестали бажати успішного, доброго ранку.

З відчуттям невідомої, мабуть, тяжкої провини

Замикаю на ключ спорожнілу серцеву альтанку.

14 вже днів не отримую ві́д тебе звістки.

Досі грають мелодії в скронях, що слухали разом.

Так бракує присутності в моїй душі колоністки,

Як картинці, з якої поцупили ключовий пазл.

14 вже днів як закрились відроджені чакри,

І підкорені настроєм моїм нові амплітуди.

Залишається прикрим, проте констатованим фактом,

Що знов стали чужими по духу споріднені люди.

14 вже днів... Часу було, здавалося б, вдосталь,

Щоб забути назавжди зурочені мрії колишні.

Та стоїть непохитно щодня у очах твоя постать –

Відчуваю стоятиме й далі наступні два тижні.