Це осінь... самотність...

Летіти донизу опалим кленовим листком.

Це осінь... і досі...

Здається висіти на гіллі було добре двом.

Це осінь... в волоссі...

Закутатись носом і спрагло так дихати ним.

Це осінь... у шоці...

Прощатися з мріями, літом, коханням п'янким.

Це осінь... десь свисне...

Заплаканий вітер між чорних і голих дерев.

Це осінь... навмисне...

Натягує в серці оголений зболений нерв.

Це осінь... і киснем...

Уже не надихатись як би його не хапав.

Це осінь... так тисне...

На груди, бо сильно занадто улітку кохав.