Присвятив себе Господу він... Він священнослужитель,

Який кожного дня між людей ширив Божий закон.

Але часом, коли по неділях в церковну обитель

Приходила вона – він ховав погляд свій між ікон.

Як обітницю дав – ні на мить не лякав його сумнів

У призначенні тому, що вибрав свідомо колись.

Він не думав... не знав... він не бачив ще тої красуні,

Від якої весь внутрішній світ кардинально змінивсь!

Почуття під табу і постійні душевні тортури.

Він боровся як міг... він до неба невпинно взивав!

Та зітхали лиш церкви старезної купол і мури

Як на сповідь схилилась вона, а він їй сповідавсь.

Вона встала, пішла. Він залишився наче розп'ятий.

Оглянулась сказати: "А, знаєте, Бог – є любов…"

Чи Ти, Боже, на нього зійшов, чи він просто проклятий?

Людям не зрозумілий, відлучений з Тво́їх церков…

З нею в серці, із Богом в душі йде упевненим кроком,

Хоча знає чекають випробування чималі.

Може там, на тім світі, це вилізе все йому боком –

Він до пекла готовий, а рай вже пізнав на землі.