Мене повторно вдарило в озноб,

Гуркоче серце, мов у бочці камінь:

В мені живе мохнатий злобний жлоб

З чіпкими мозолястими руками.

Коли моє помітять сум’яття,

Бурмочуть друзі: "Знову загуляє…", -

Мені з ним тісно, з ним нема життя!

Він замість мене кисень ввесь хапає.

Він не двійник і він не друге "я"…

Пояснення усі лишень дивацькі:

Він плоть і кров, погана кров моя –

Подібне не насниться і Стругацьким.

Чекає він, щоб я скінчив витки, -

Рядок доручить вивести правиці,

Обачним стану й водночас жорстким,

І всіх продам гуртом і поодинці.

Не виправдовуюсь я, далебі –

Життя минає, тане хай, втікає,

Та не пробачу митей тих собі,

Коли він мною оволодіває.

Я залишок останніх сил зібрав,

Йому не вийти отепер зі скрути:

У глотку, в вени я вжену отруту –

Жере хай, здохне хай – я схитрував.