Їдеш у поїзді, в автомобілі,

Або гуляєш, хильнувши винця, -

У сьогоденнім автодостобіссі

Важко пройти по життю до кінця.

Ось вам аварія: В Замоскворіччі

Везли ховати одного утрьох, -

Всі, і водій, заробили каліцтва,

Тільки не той, кого вклали у гроб.

Баби за наймом ридали крізь зуби,

Диякон — і той верхні ноти не брав,

Голосно мідні фальшивили труби, -

Тільки, котрий у труні — не брехав.

Давній начальник — таємний розбійник -

В лоб цілував і гидливо плював,

Всі доторкнулись, - лиш скромний покійник

Жодного так і не поцілував.

Та грянув грім — що тут можна зробити,

Сили природи не люблять промов, -

Всі утекли під дахи і під плити, -

Тільки покійник не втік стрімголов.

Що йому дощ — йому гірше не буде, -

Ось гартування не те у живих.

Ну, а мерці, у минулому — люди, -

Люди сміливі, куди нам до них.

Як не спіши тебе випереджає

Цятка на лобі — липучий ярлик -

В світі оцьому загрози немає

Тільки для тих, хто в дубовий гріб ліг.

Можна в загальний, а можна в окремий -

Мертвих не мучить квартирний комфорт, -

Ось молодець, оцей самий — померлий -

Не вимагає надмірних турбот.

В царстві пітьми — товаристві тім строгім -

Повна безпека, немає тривог, -

Ну, а у нас — всі ми ходим під богом,

Тільки, котрим у труні — хоч би що.

Докір луна: “Він покійників славить!”

Ні, я в образі на доленьку злу:

Нас усіх хтось коли-небудь задавить, -

Виняток — ті, що лягли у труну.